Гімалаїст, що рятує людські життя

Адам Бєлєцький (Adam Bielecki) – видатний польський альпініст, який підкорив кілька восьмитисячників і вершину Чоґорі, ледь не відмовився від своєї мрії заради порятунку чужого життя. Про круті повороти долі альпініста — в статті Антонія Ціхого для видання “Нова Польща“.


Гімалаїзм і скелелазання — далеко не найпопулярніші теми у медіа. Про них говорять здебільшого тоді, коли альпіністи здійснюють щось велике або, на жаль, коли стається якась трагедія. А уникнути цього неможливо, позаяк гори — стихія, непідвладна людині.

2013 року, після знаменитого сходження на Броуд-пік, яке завершилося трагедією, ім’я Адама Бєлєцького довго не сходило з вуст. Він був учасником тієї експедиції, і після неї його почали вважати цапом-відбувайлом. Багато хто негативно оцінював його тодішні дії в горах. Проте за останнє десятиліття це ставлення змінилося, й сьогодні Бєлєцького називають героєм.

Він може надихати інших

Восьмитисячники — одне з мірил успіху альпініста. Що більше він їх підкорив, то більший авторитет завоював. Бєлєцький піднявся на п’ять таких вершин — Гашербрум I, Броуд-пік, Чоґорі (влітку), Макалу і Гашербрум II. До Корони Гімалаїв і Каракорум, де розташовані всі восьмитисячники, йому залишилося ще дев’ять вершин.

Адам Бєлєцький народився 1983 року в містечку Тихи в Сілезії, там він зростав і потроху закохувався в гори.

Адам Бєлєцький:

На те, хто я тепер, передусім вплинула література. Томек Вільмовський і його пригоди чи герої книжок Джека Лондона — це світ мого дитинства. І коли я почав читати літературу, присвячену горам, мені захотілося стати гімалаїстом — і я ним став.

Гори — його стихія. Вони формували Адама, вчили ухвалювати рішення, часом дуже важкі. Багато разів він ходив туди сам — просто хотів спілкуватися з горами віч-на-віч. Свої спогади Бєлєцький описав у автобіографічній книжці «З-під замерзлих повік».

Адам Бєлєцький:

З одного боку, в мене дуже особисте, інтимне ставлення до гір. Я здійснив чимало сходжень, часто одиничних, від яких не залишилося жодного матеріалу, навіть фотографій, це лише мої спогади. Та буває й таке, що успіх підкорення вершини по-справжньому наповнює нас і починає тішити в ту мить, коли ми ділимося ним з іншими.

Адам Бєлєцький міг розраховувати на популярність серед читачів, позаяк за рік до виходу книжки, 2018-го, про нього знову багато говорили. Але для цього альпініста слава не була важлива. Він знає, що може надихати людей, показати їм інший світ — у прямому й переносному значенні. За словами Адама, дехто завдяки йому розпрощався з випивкою і подружився зі спортом.

Адам Бєлєцький:

Те, що я, звичайний хлопець із невеличкого містечка, який мріяв стати гімалаїстом і добився свого, —надихає інших. Є люди, які люблять гори, але ніколи не побувають ані в Гімалаях, ані в Каракорумі, а я можу їм показати, як виглядають ці найвищі вершини.

Кошмар на Броуд-піку

Мало хто в Польщі знає гори так добре, як Адам Бєлєцький. Зокрема їхню темну сторону. Адже гори — це не тільки мальовничі краєвиди, миті піднесення на вершині й миті насолоди, коли спускаєшся, благополучно повертаєшся додому. Адаму добре відомо, що можна і не повернутися. 2013 року він брав участь в експедиції на Броуд-пік. Його товариші, Мацєй Бербека і Томаш Ковальський, загинули. Справою займалася спеціальна комісія, яка підготувала рапорт про нещасний випадок.

Бєлєцький потрапив під приціл. Він першим підкорив вершину, першим спустився з неї і — як і інший учасник експедиції, Артур Малек — благополучно повернувся в табір. Під час підйому на вершину — ключового, найважливішого, але й найскладнішого — вони з напарником вирушили вперед. Бербека і Ковальський залишилися позаду — теж підіймалися, але повільніше. Гори — вони такі. Чекаючи на інших, можна не тільки не врятувати їх, але й загинути самому. Так сталося на Броуд-піку.

Адам Бєлєцький:

Зараз поширена думка, ніби тоді з Броуд-піку я спустився у чудовій формі, ніби після повернення до намету в мене ще залишалися сили. Нісенітниці. Я мало не вмер під час того підйому на вершину. По-перше, мені не зрозуміло, як у звіті могли не взяти до уваги те, що протягом 35-40 годин (з моменту виходу на штурм вершини) я не їв і не пив нічого, крім пів літра зернової кави, яку невдовзі вирвав.

Спускаючись, я повторював собі, що все погано, але ще не трагічно. Оцінюючи свій стан, я відчував, що не можу зупинятися надовго, що поки я рухаюся, все нормально. Натомість у голові в мене був дуже сильний, тваринний страх — бляха, що буде, коли зайде сонце? Я просто не знав, що станеться, ніхто ніколи до нас і після нас не залишався вночі взимку на восьмитисячному хребті в Каракорумі.

Бербека і Ковальський не встигли спуститися. Команда всю ніч думала, що робити. Адам очікував найгіршого, і його побоювання підтвердилися: товариші залишилися в горах і загинули, а суперечки довкола експедиції та дій її учасників точилися ще довго. Зокрема, Бєлєцького звинувачували в тому, що він не надав допомоги друзям. 2022 року на екрани навіть вийшов фільм «Броуд-пік».

Без зволікань на допомогу

Бєлєцький ніколи не приховував, що в спільноті альпіністів його люблять не всі. Але гірські реалії такі, що тут — кожен сам за себе, зокрема в боротьбі за виживання. Проте трапляється, що хтось рятує і чуже життя, кидаючись на допомогу за першої необхідності. Як сам Бєлєцький 2018 року, коли поляки організували експедицію на Чоґорі — вони знову здійснили спробу ввійти в історію і першими у світі підкорити цю вершину взимку. Тоді ж на пік Нанга-Парбат піднімалися Томаш Мацкевич і француженка Елізабет Револь. У Мацкевича почалася висотна хвороба і сніжна сліпота (сніжна сліпота — опік кон’юнктиви і рогової оболонки сонячними променями, відбитими від сніжних кристалів). Його напарниця спустилася на висоту 6 400 метрів і намагалася викликати допомогу.

Тільки-но надійшли повідомлення про те, що з Мацкєвичем та його напарницею трапилася біда, команда з Чоґорі організувала рятувальну операцію. Бєлєцький та ще один відомий альпініст Деніс Урубко полетіли на допомогу вертольотом, а потім зробили майже неможливе. На маршрут, який вони теоретично мали подолати за 16 годин, їм вистачило 8, і вони дісталися до Револь.

Адам Бєлєцький:

Там було багато старих страхувальних тросів у хорошому стані, місяць давав достатньо світла. Але найголовнішою мотивацією був порятунок життя.

Бєлєцький і Урубко постали перед вибором: врятувати Револь чи намагатися піднятися вище, до свого співвітчизника. Француженка вижила. Мацкєвич, на жаль, ні: погодні умови і висота не залишили йому жодних шансів. Гори знову показали свою силу.

Надзвичайну рятувальну операцію визнали однією з подій 2018 року, а її героїв (окрім Бєлєцького, Урубка, Томали та Ботора) президент Анджей Дуда нагородив Кавалерським хрестом Ордена відродження Польщі.

Через п’ять років світ гімалаїстів і альпіністів знову заговорив про Бєлєцького як про героя. У квітні 2023 року на Аннапурні, покинувши табір, зник 34-річний альпініст Анураг Малу. Бєлєцький брав участь у рятувальній операції. Індієць провалився в тріщину завглибшки кілька десятків метрів і пробув там три дні. Польський альпініст спустився туди канатом і, на власний подив (він боявся, що займається пошуками тіла), знайшов Малу живим.

Адам Бєлєцький:

Це неймовірні емоції. Ми думали, що летимо на пошуки тіла, а, можливо, врятували людину, тому що відомо, що стан Анураги досі важкий, та, схоже, стабільний.

Після завершення операції ми з Маріушем Хаталою просто розплакались — від щастя і щоб вивільнити емоції. Вони були дуже потужні. Ми досі трохи заряджені адреналіном після всіх тих подій. І досі не можемо повірити, що Анураг вижив після двох ночей у цій тріщині та такого падіння. Це неймовірно. Для нас це урок, що ніколи не можна здаватися й обов’язково потрібно йти на допомогу, тому що завжди залишається надія, що навіть через два дні є шанс врятувати людину.

«Чому ми ходимо в гори?»

У горах Бєлєцький, мабуть, пережив уже все. Смерть і порятунок, піднесення, кризу, миті, коли він сам не знав, чи виживе. Але польського альпініста й надалі тягне туди, він хоче прокладати нові маршрути, підкорювати нові вершини. Це його життя.

Адам Бєлєцький:

Багато людей запитує: «Чому ви ходите в гори?» Проте останнім часом мене турбує інше питання: «Чому люди хочуть читати про гори чи дивитися про них фільми?» І чому гімалаїзм так захоплює людей, які самі не ходять у гори.

Адам Бєлєцький, безсумнівно, є одним із найвидатніших польських гімалаїстів. Але передусім він — людина, яка врятувала в горах уже два людські життя.

Автор: Антоній Ціхий

Переклала Марія Шагурі


Читайте також:

Аляска. Сходження на Деналі (McKinley)

Антарктида Месснера: рай і пекло

Кукучка. Історія про найвідомішого польського гімалаїста

Ванда Руткевич. Історія легендарної альпіністки

Українці першими зійшли на досі недосяжну 7-кілометрову вершину в Гімалаях

Фактори небезпеки: рух сніговим схилом

Про походи в зимові гори

Related posts

Leave a Comment